Для початку — декілька всесвітньо відомих українських імен, які можна зарахувати до мистецтва арбрют.

Ганна Собачко-Шостак, 1883–1965

Була однією з улюблених художниць та учениць модерністки Олександри Екстер. Майстриня декоративного розпису, яка все життя малювала винятково квіти. Кольорові квіти-птахи, квіти-риби, квіти-веселки ніколи не повторювалися, а від роботи до роботи трансформувалися, перепліталися, перетворювалися в інших істот і людей, що природно для слов’янської традиції.

Поліна Райко, 1928–2004

Переживаючи загибель чоловіка та втрату двох дітей, у 69 років Поліна Райко почала розписувати власний дім, який з часом перетворився на суцільну інсталяцію. Художниця розмалювала будинок зовні й зсередини, літню кухню, хвіртки, паркани і гаражні ворота, використовуючи емаль, — найдешевшу фарбу, яку купувала на свою пенсію. Після підриву росіянами Каховської ГЕС будинок Поліни Райко опинився під водою. Збереглися лише близько третини її робіт, внутрішні стіни обвалилися.

Параска Плитка-Горицвіт, 1927–1998

Закінчила лише чотири класи школи, однак завдяки батькові знала різні мови й працювала перекладачем у сільській канцелярії. Залишила по собі 46 великих рукописних і друкованих на машинці книг і понад 4 тис. світлин і негативів. Вела аскетичний спосіб життя, не мала городу, віддала свою землю взамін за те, щоб не зрубали дві її берези на пагорбі біля хати.

Олена Фокова наполягає на тому, що в сучасному контексті не варто ділити митців на професійних і непрофесійних. За її словами, митця робить митцем висловлювання та естетика: «Це людина, яка розуміє, для чого вона малює. Не коли глядач додумує сенс, а коли митець знає свій задум. Другий складник — робота має бути візуально естетичною». 

Практика виставляти роботи «митців-аутсайдерів» (ще один розповсюджений, хоча навряд чи справедливий термін) поруч із роботами визнаних академічних авторів почалася у світі 1972 року. Незалежний куратор Гаральд Земан на виставці «Документа» експонував роботи художників із психічними розладами нарівні з роботами решти. Далі, 1989 року, куратор Жан Юбер-Мартен у рамках виставки «Маги землі» в Центрі Помпіду поєднав актуальне мистецтво з роботами аборигенів-ремісників Африки, Австралії, Океанії. А 2008 року в МоМА була представлена виставка «Глосолалія: мови малюнка», що об’єднала 100 робіт різних художників, незалежно від статусу, діагнозу чи визнання. З того часу традиція не розділяти митців закріпилася на всіх основних профільних подіях світу. 55 бієнале у Венеції 2013 року — апогей цього підходу. 

Як колись коментувала в інтерв’ю «Суспільне. Культура». Ольга Шишлова, кураторка «Майстерні можливостей» від PinchukArtCentre, «Нетиповий або відмінний нейророзвиток — це частина природного людського різноманіття, а не “виклик”, який треба “виправляти”. Ми не завжди можемо заздалегідь знати, чого насправді хоче або потребує інша людина, якщо не ставимо її в центр розмови — якщо не слухаємо її голос без припущень». 

Власне, PinchukArtCentre розвиває творчість нейровідмінних художників та художниць з 2016 року, організовуючи спільні проєкти митців, поїздки за кордон і виставки. 2020 року відбулася перша виставка учасниць і учасників «Майстерні можливостей» — «Крапка, лінія, можливості», яка об’єднала роботи 22 митців з аутизмом, синдромом Дауна, порушеннями розвитку тощо.

З 2018 року в Києві працює «Ательєнормально» — майстерня митців із синдромом Дауна і без нього, заснована Станіславом Туріною та Катериною Лібкінд. Першим публічним проявом ініціативи стала інклюзивна виставка «Що важливо», яка обʼєднала 40 художників та художниць із синдромом Дауна і без з України та Німеччини. 2024 року художники й художниці студії взяли участь у Венеційській бієнале від України. 

У Львові простором, що розвиває український арбрют, з 2024 року є «Студія Олі Ставникович». Роботи митців студії часто можна побачити в галереї «Світло». 2024 року студія провела виставку робіт 12 митців у київському Urban Space 500 й випустила спільні шкарпетки з брендом «Griffon Socks», що стало прикладом колаборацій митців з інвалідністю й бізнесів.

Артмайстерня «Бачити серцем», яку курує Олена Фокова, працює з 2023 року. Концептуальна фотографка Олена зацікавилася арбрютом, коли виїхала з донькою з Бучі в Париж на початку повномасштабного вторгнення. Вже до цього вона була знайома з громадською організацією «Бачити серцем» і робила декілька зйомок для людей з інвалідністю.

«Коли я приїхала в Париж, випадкова людина сказала, що може прийняти мене з дитиною. Виявилося, що це творча дівчина, в її квартирі було повно артбуків. Ввечері по заселенню я не розглядала простір, а зранку прокинулася і побачила, що прямо над моїм ліжком висить плакат арбрют. Я там же в ліжку загуглила, що це, і відчула: це моє». 

Рік Олена прожила в Парижі, вивчаючи тему й реалізовуючи власні проєкти (фестиваль Hors Pistes, виставка в Центрі Помпіду, галереї Jour et Nuit Culture, проєкт «Українські жінки в еміграції у Франції», медіатека Француази Саган тощо). Повертаючись в Україну, вона планувала лише викладати молоді з інвалідністю мистецтво й робити свої виставки на тему інвалідності, але вже з перших занять побачила, що молоді митці й самі здатні створювати художні проєкти. Першою серією робіт стала «Таємниця краси». Олена роздрукувала для кожного учасника картину «Мона Ліза» Леонардо ла Вінчі й попросила учасників створити власну інтерпретацію. Так вийшло десять робіт про різне трактування краси.

Наступним цілісним проєктом став артбук, який включив портрети та малюнки студентів, їх слова підтримки собі та артоб’єкти.

2025 року роботи студентів артмайстерні відібрали для показу дизайнерки Juliya Cros на Ukrainian Fashion Week. 

Олена Фокова зазначає, що мистецтво арбрют, як і інше, може ставати частиною загального простору. Бути виставленим не лише в стінах галерей, а й перетворюватися на основу для бізнес-продуктів, міських об’єктів, предметів декору і побуту, пакування, колекцій одягу чи ювелірних прикрас. Олена мріє про відкриття великого центру арбрют в Україні, а згодом — за кордоном, де будуть виставлятися роботи українських митців.

«Бачити серцем» запрошує дизайн-студії та бізнеси до таких колаборацій, щоби привертати увагу до проблем людей з інвалідністю в Україні.